Дочка дворідної сестри прабаби Ганьки залишилася сиротою. Її забрали в інтернат. Інтернатним дітям виділялася якась їжа, але працівники інтернату більшу частину їжі крали своїм родинам.

Дічинка дуже подобалася прабабусі. Прабабуся подумувала, про те щоб викрасти дитину з інтернату, проте красти дітей незаконно, це велика відповідальність і був 33-ій рік…

Через деякий час та дівчинка померла. Її поховали в загальній ямі.

60 років потому, вона мені розказувала цю історію, бо вона не могла себе пробачити.

Я мало пам'ятаю, я малим був і погано її слухав. Пам'ятаю, що ми з нею любили чорний хліб з цукром. Ще вона скільки пам'ятаю збиралася вмирати і ненавиділа комуністів, і в неї були поховані діти десь в глибині польського кладовища. І вона нікого з собою не брала, коли туди ходила.

Я був забув цю історію. І про своїх дітей вона не розповідала, тільки про ту дочку сестри. Минулого року я зайшов в меморіал жертвам голодомору, відкрив товстий том з надписом «Вінницька область», і знайшов там імена її власних дітей…

Пригадується історія поїхав кореспондент в село в Харківські області і запитує бабусю, мешканку села Ж

— Бабусю у вас був Голодомор?

Бабуся відповідає

-НЕ БУЛО НІЯКОГО ГОЛОДОМОРУ, нас якраз каже взимку 1933 року переселили в село з Брянської області, дали будинок в селі, коли зайшли в будинок знайшли мертвих бабу і діда поховали то й живем зараз. І не було у нас ніякого голодомору.
Звідси — horbal.livejournal.com/127941.html