Небайдужі до чужої біди Вінничани — підприємці, чиновники, громадські діячі, керуючись доброю волею і щирістю сердець, вирішили об'єднатися і подарувати дітям таку довгоочікувану казку. Дітям, для яких кожен день є свого роду боротьба і яким просто необхідно повірити в диво. Не тільки для того щоб мати сили одужувати, але і для того що б в майбутньому, ставши повноцінними членами нашого суспільства дарувати цю казку іншим.

Подорожуючи Україною, часто доводиться користуватись громадським транспортом в містах. Знову ж таки, дуже добре, що я не іноземець і володію українською мовою, аби запитати де можна купити квиток, яка його вартість, оплачувати слід при вході чи при виході з транспорту, квиток слід прокомпостувати чи достатньо лише купити… можливо всі ці різності в підходах до оплати поїздки придумані спеціально, щоб люди розмовляли, мали приводи щось запитати один в одного, можливо це така глибока задумка муніципалітетів, для активізації громадянського суспільства….можливо. Але я все ж думаю, що це лише наслідок невизначеності і неготовність впроваджувати реформи в транспорті.
Цього разу хотілось б поговорити про організацію оплати в громадському транспорті, як це відбувається в українських містах і як це відбувається в містах Європейських країн.


( Читати далі ) розгорнути

На згадку про радянське минуле ми отримали чимало… Наприклад промисловість, якою так пишаються наші батьки та діди, і яка лежить тепер в руїнах, бо не зуміла перевлаштуватись бодай на виробництво відер, побутової хімії чи чогось іншого більш потрібного людям ніж танки чи авіаційні двигуни… або ж колишні керівники цієї ж таки промисловості порізали все вручене їм господарство на метал і перемістились до українського парламенту… Але зараз не про це.
Серед іншого “спадку” ми ще й отримали транспорту систему, а головне, як мені видається — транспортну “філософію” каїни рад. Так-сак “вдосконаливши” транспортну систему новими винаходами буремних 90х (зокрема такими, як “маршрутка” чи популярна в Одесі “попутка” — звичайний автомобіль з водієм якого, можна домовитись про вартість проїзду і пункт призначення — авт), транспортна філософія в нашій країні існує з 60х років 20го століття. Може б воно було б і добре, мовляв “добрий транспортний підхід, якщо вже так довго існує, отже задовольняє потреби пасажирів”, але чомусь заблукати автору цих рядків вдавалось лише в наших, себто українських містах. Важко уявити, що відчувають іноземці, які не знаючи мови, важко читаючи кириличний алфавіт, а навколо лише люди, які окрім української чи російської знають лише матюки (якими найчастіше і користуються, не знаючи що відповісти на “дєбільніє вапроси” типу “do you speak english?”).

( Читати далі ) розгорнути