Виходить якийсь абсурд: Україну хочуть примусити купувати більше газу, ніж їй потрібно.
Де логіка і, взагалі, де ринок? Це мене тепер і продавець в магазині примушуватиме купувати 4 буханки хліба, а не одну, бо їй так треба?
А якщо таки домовляться про зменшення ціни, то мені навіть страшно подумати, що Росія отримає в обмін на це — мабуть, дуже жирний шматок українських ресурсів!

Так як з приводу збирання грошей у мене, як і у багатьох інших, були певні запитання та сумніви, я звернулась на гарячу лінію міської ради. Подивимось, чи будуть якісь роз'яснення ситуації.
Хотіла б ще сказати кілька слів з приводу того, що батькам слід було б самим це все зробити.
Добре, ми фарбуємо майданчики та вікна, добре, ми перестеляємо підлогу та ремонтуємо меблі.
Чому мій чоловік, лікар, або ювелір, або програміст, або вчитель, або водій, або… повинен приходити у вихідний день і виконувати роботу, якій він не навчений, роботу, що вимагає певних спеціальних знань та навичок? На тій підставі, що давайте зробимо дешевше, щоб було зроблено взагалі? Лікар не скаже пацієнту — полікуйтесь самі, бо лікарня не фінансується державою (я говорю про нормального лікаря, а не хапугу). Вчитель не радить батькам самим вчити дітей математики та читання, бо у нього тяжке матеріальне становище. Водій маршрутки не проситиме пасажирів «порулити», бо в нього замала виручка.
До чого я веду?.. Кожен повинен займатись своєю роботою. Професійно. А не як-небудь виконувати чужу, нехай навіть і для користі власних дітей.
Моя така думка.

Можна піти ще в кофетерій на першому поверсі ресторану «Кельце» (в продуктовому магазині) — правда там також останнмі часом публіка почала збиратись маргінальна.

Все залежить від того, як саме сформулювали питання. Наприклад, питання: чи підтримуєте ви ідею консорціуму, якщо це знизить ціну на газ для населення? Очевидно, більшість, цілком імовірно, скаже «так».
Або результати опитування були банально сфальсифіковано таким чином, як треба сьогоднішньому нашому керівництву (якщо це опитування таки дійсно проводилось, а не писалось «на коліні»).

Деякі групи батьків таки збираються здавати гроші, деякі — відмовляються, і думають-гадають, чи може це якимось чином відбитись на вихователях чи дітях.

Питання були риторичні. Мабуть, я їх недостаньо саркастично сформулювала.
Просто виходить, якщо заміна покрівель профінансована не повністю, а батьки відмовляться збирати гроші (у повній відповідності до законодавства), то дітям не буде як сховатись під час прогулянки ні від дощу, ні від сонця, ні від снігу. Проблема залишиться. Чи будуть про неї пам'ятати у владі, щоб таки розв'язати до кінця?

Всі чули про кризу 3-го року життя. Але ця проблема з'явилась тоді, коли вже слід було дитину спускати з рук, вчити повзати, ходити, спілкуватись на вулиці з іншими дітками, відпускати маму з поля зору, а не саме в 3 роки. І ця жінка звинувачує в проблемі саме те, що дитина постійно носилась в слінгу.
Очевидно, до хорошого звикають дуже швидко і дуже надовго. Звичайно, дитині у мами на руках і тепло, і затишно. Чому б тоді не проситись до мами в слінг, чи просто на руки, постійно?
І жінки, обираючи чи то слінг, чи то рюкзак-кенгуру, повторюють помилки тих мам, які постійно носяться з дітьми за будь-якої нагоди, дитячого писку і плачу. Вони привчають дітей до рук, а потім вже не можуть їх від себе відірвати. Коли привчають дітей засипати-заспокоюватись під монотонне погойдування, наспівувння, а потім змушені тягати 20-кілограмових «малюків», щоб їх заспокоїти.
Тому я з Вами згодна, «зловживати не варто», але в статті варто було б це підкреслити.
Це моя така думка. Надіюсь, я нікого не образила.

Одна моя родичка також дуже хвалила слінг. Носила свою дівчинку і така була забоволена — і динита постійно поруч, нікуди не треба бігати, і руки вільні, можна переробити безліч справ. Але в результаті дитина настільки приросла до матері, що вона її до цих пір (а дівчинці вже 3 роки) від себе не відпускає — і батько, і бабуся вислуховують море криків і купаються у водоспаді сліз, коли мама просто довзоляє собі вибігти в перукарню.
Так що, думаю, слінгом, як і всім хорошим, зловживати не слід.

Мене дивує, чому в більшості міських маршруток водії слухають радіо Шансон із «зеківськими» піснями, як я їх «ніжно» називаю.
Вони що, всі сиділи?
А зміст пісеньок мене просто вбиває: так все романтично, так тужливо, так надривно, а про що співають — про тюрму, про злочини, про «ментів» (не вживаю я цього слова, тому й пишу лапки).
При чому всі як один вони не винні, всі — залишили на волі кохану- маму-дітей. Коли п'яні «йшли на діло», вони про них не думали.
І мріють вийти, випити, обняти, поквитатися і т.п. Такі собі «Робін Гуди», постраждалі від системи.

До речі, як було повідомлено на батьківських зборах, ремонт альтанок містом профінансовано не в повному обсязі. Пропонується впродовж двох місяців здати батькам кожної дитини по 40 грн. — перерахувати на рахунок садочка.
Крім того, здається, таким чином збираються проводити ремонт у всіх садочках міста (ці дані потрібно було б підтвердити; може, хтось із відвідувачів порталу більше інформований з цього приводу?).
Чи дійсно ремонт зобов'язані частково фінансувати батьки? Які були розпорядження міської влади з цього приводу? А якщо грошей батьками буде зібрано недостатньо, то альтанки і далі стоятимуть без покриття?

А у мене інші враження про перебування у лікарні. Мого 6-річного сина поклали в грудні 2009 року, лежала разом з ним — здається, це був Цетр матері і дитини на Старому місті. І була у нього пневмонія. Так нам там видали всі ліки бесплатно! Медсестрички поводились дуже чемно. Правда, лікар чомусь починала ображатись, коли я просила нас виписати, але то таке… Так, на лікарняних сніданках, обідах та вечерях не поправишся, але я і не чекаю, що мене тут будуть годувати борщами на м«ясі, кашами з маслом, котлетами і відбивними. Я завжди тій жінці, що насипала їсти, дякувала, то вона мене за це так полюбила! Розказувала, приходять жіночки, все морщаться — то їм суп не такий, то чай не солодкий, то їм насип густішого, то ріденького, то запитують, де м»ясо та хліб з маслом. Ніби не розуміють, що це лікарня, на яку виділють мінімум грошей, все хочуть бути рівнішими за інших.
І знаєте, у мене в приймальному відділенні попросили благодійний внесок. Скільки зможу, хоча б 5 грн. І я дала. Бо бачили б ви ті облізлі коридори на першому поверсі. Ну, як їм не дати?