На цій сторінці ви можете ознайомитися із роботами поданими на Конкурс есе проти хабарництва у вищих навчальних закладах та залишити свої коментарі.

Конкурс проходив у липні 2007 р. у м. Вінниця.

Конкурс відбувся в рамках проекту “Подолати корупцію у вузах - подолати дракона в собі”, який реалізується ВМГО “Наше Поділля” в межах всеукраїнського Проекту “Сприяння активній участі громадян у протидії корупції в Україні “Гідна Україна”.

За додатковою інформацією
писати до ВОМГО “Наше Поділля”: monp@ukr.net

Лора Берг про хабарництво

Олена сиділа на підвіконні вузівського вікна і дивилась сама не розуміючи куди. Вона не знала що їй робити, безвихідна ситуація, яка доводила її до божевілля не давала їй спокою. Чому? Це запитання крутилось у її голові без перестанку.
- «Ваша робота не допущена до захисту».
- «Ви не володієте необхідними знаннями по даній темі»…
- Як це можливо? Повторювала вона неодноразово. Адже три місяці наполегливої праці, безвилазних пошуків інформації, неодноразове переписування і доповнення розділів роботи – і не допуск, якесь божевілля…
Її попереджали друзі – без хабаря нічого не буде. Але вона не розуміла, за що вона повинна платити.
Цього чекали усі, гарний, радісний, трішки схвильовані весь курс зібрався у актовій залі. Урочиста промова декана і нарешті - вручення. Коли Олена взяла у руки довгоочікуваний диплом і відкрила його, у виписці навпроти дипломної роботи – ВІДМІННО. Іронічна посмішка з’явилась на її обличчі.
- Все можна купити… Промайнуло у її голові.

Умка про хабарництво

Давним давно… чи не так вже давно трапилась така історія!
Жили собі 3 студента (дівчина і 2 хлопця), вчились вони добре, отримували стипендію, але дуже не любили ходити на такі предмети в своєму вищому навчальному закладі, які, на їх думку, не потрібні їм в житті. А може й треба буде колись, а може вони вже знали той предмет…ну коротше, не ходили вони на ті пари. А ще й до того всього по університету ходила чутка, що мол викладач молодий, сам інколи на пари не являється і домовитись з ним не проблема, що є позитив!
А ще, ці милі студенти встигали крім навчання працювати: двоє на комп’ютерній фірмі, а один займався своєю справою, що теж забирало не мало часу. Так от, як тільки прийшов час, вони заметушились і почали розмірковувати: як правильно підійти до цього викладача… ? І вирішили – а давайте, так як викладач молодий і чоловічого роду, відправимо дівчину. Чому дівчину до чоловіка-викладача, напевно пояснювати не треба…
Так от. Виловила вона його, так щоб нікого не було в кабінеті крім нього, зайшла і почала грати свою роль. Ну типу посміхатись мило, ховати очі, розповідати сумні історії, мол от ми такі кайфові студенти, ми працюємо, в нас нема часу повноцінно відвідувати пари…пробачте нас поганців, ми так більше не будемо, ну і т.д. т.п. Давайте якось вирішувати це питання!
А, забула найголовніше:) вона знала, що платять 100 грн. за 5 балів, а так як п’ятірку потрібно було їй (для підвищення середнього балу, для отримання стипендії, та і так - для душі) і одному з хлопців, а другому було все одно, ну тобто 4 було достатньо. Тому відповідно взяла 270 грн. (дві п’ятірки по 100 грн. ну і, як вони підрахували, 70 грн. для четвірки). Ось так, вона з викладачем говорила, говорила, ну і він каже: «То що ти пропонуєш?», - ну вона так і сказала, хочу мені і йому 5, і тому 4, а отже 200 за п’ятірки і 70 за четвірку. Він мило подивився, мол, доця, я оцінок не продаю. Дівчина була в шокові… як??? «Тоді кажіть що ви хочете», сказала вона, - «Три Шевченка, ги». І ось тут ступор. Стоп, а на якій купюрі зображений Шевченко… ааааа… хвилина мовчання… «А ви б не могли цифрами», - почала корчити з себе дурочку…, - «Ні, ти що не знаєш, що таке Шевченко….ганьба»! Він поліз в сейф, дістав гаманця, витяг декілька купюр по 100 грн. тицьнув дівчині, мол ось дивись! Ну і все далі по давно знаному сценарію, відраховані гроші, оцінки в заліковку, дякую, до побачення, легкий рум’янець на щоках! Але купюра з Шевченком закарбувалась на все життя!

Ірина про хабарництво

Однією із найважливіших проблем сьогодення в нашій країні є прогресуюча тенденція корупційного навчання у ВУЗах. “Отримання” знань за певну суму стало звичним явищем як для студентів так і для викладачів. Але, на жаль, мало хто розуміє реальні масштаби цього “стихійного лиха”.
Напевне, кожний з нас зіштовхувався із проблемою хабарництва і багато зі студентів стоять перед вибором “бути чи не бути” відмінній оцінці у заліковій. Але як це не прикро, всі про це знають і приймають як належне.
Особисто у мене “грошових відносин” з викладачами не було, але багато з мої одногрупників (а це, як правило, бюджетники) користуються найліпшою можливістю одержати оцінку. Як не боляче про це говорити, але із дев’яти стипендіатів нашої групи тільки троє одержувало стипендію вже після першої сесії на першому курсі. Найцікавіше те, що майже кожен з однокурсників знає, хто вчиться своїм розумом, а хто за батьківський кошт, а також хто як складав ступні іспити і чи справедливо отримує свою стипендію. Часто буває прикро, коли потенційні трієчники, які з’являлися на пари тільки для “галочки” у журналі, і відмінники (яким іноді вистачає прочитати власний конспект для здачі екзаменів) отримують п’ятірки у одного “щирого” викладача.
Дуже часто викладачі з одного університету викладають в інших ВУЗах нашого міста для додаткового заробітку, але це не дає їм права “виставляти рахунок” ні в одному з навчальних закладів. Адже саме вони потім бідкаються про неосвіченість молодих людей, їх культуру та потенційний інтелект. Але, напевне, краще засудити когось крайнього, а ніж подивитися на себе зі сторони та оцінити критично.
Я часто запитую себе, чому на “полі бою” під назвою навчання не можливо вести чесної конкурентоспроможної боротьби за шматочок граніту. Але відповідь не змушує себе довго чекати, і я розумію, що граніт, як золото, таке ж дороге і яке можливо тільки купити у вправного ювеліра-викладача.
Особисто моя точка зору на цю проблему така: якщо студент не розуміє той чи інший предмет – це не є приводом для дачі хабара, а навпаки – стимулом для пізнання більшого і незвіданого по даній темі. Адже немає меж для вдосконалення. І навіть якщо викладач вимагає “на кишенькові витрати” у дійсно розумних студентів – це не привід засмучуватися, адже краще знати на гарну четвірку, а ніж на “ніяку” п’ятірку. А колір диплома в нашій країні вже давно не має значення…

Сергій про хабарництво

КОРРУПЦИЯ

Железо ржавеет. Темнеет серебро. Даже алмазы шлифуют. Хаос проверяет гармонию на причасность вечному. Пока королева-душа дремлет в тронном зале, миром правит корысть. Железный век придавил нас своей тяжелой пятой.
Кажущееся бессилие добродетели смущает даже самые стойкие сердца. Порядочность высмеивается. Лживость прикрывается праведностью. Деньги решают всё. Или почти всё.
Век тотального обмана правит миром. Обманывают бесстыдно и завуалировано. Врут нагло и утончённо. Истина теряется в бесконечном потоке подделок. Кажется, это будет продожаться бесконечно.
Слава Богу, кажется. Ветшают шедевры. Рассыпается жемчуг. Пустеют набитые карманы. Деньги скручивают в бараний рог своих владык. Рушатся империи. Умирают короли.
Придёт время, о коррупции будут изредка вспоминать историки. Это не будет интересно никому. Кто-то назовёт это золотым веком, кто-то лучезарным завтра. Но это время придёт.
Правда поговаривают, что кончается и золотой век…

Сашко Ясне Сонечко

Я - корупція

Я мало разів давав хабарі, але то насамперед пов’язане з моєю прямолінійністю. Варіант “а давайте я Вам дам грошей” рідко проходить. Коли то було востаннє, я сказав що в мене не дуже виходить, запропонував намалювати стінгазєту, у відповідь почув що викладач зовсім не цікавиться стінгазєтами, я спитав чим цікавиться, ну і далі все пішло за класичними схемами відмивання грошей. Зважаючи на неактуальність і безглуздість освіти загалом, я не буду зупинятися на цьому предметі зокрема. Але: намагаючись здати умовно чесним шляхом, я витратив на цього викладача близько 200 годин часу, мене збиралися вигнати, моє прізвище висіло у списку на відрахування, а що вже говорити про нерви моєї мами. За всіма розрахунками це коштує дорожче 150 грн.
Проблема академічної корупції, це не проблема нечесності чи неправильності, це проблема сучасної освіти, як такої. Викладачам потрібне серйозне відношення до їх предмету, нікого не цікавить що ти знаєш чи вмієш, цікавить твій конспект і відвідуваність лекцій, вкрайньому замінник у вигляді “щось для кафедри”. Безперечно можна вивчити, але чи є здоровий глузд в тому, щоби вчити чи переписувати, те що в житті ніколи не пригодиться? Коли на червоні дипломи претензіюють дівочки, основна заслуга яких в тому, що вони виділяють заголовки в конспекті червоною пастою, то як поважаюча себе особа, може на їх рівнятися?
Зрештою, кожен вчиться, як вміє, любить, як може і варить борщ, як навчила мама, і з одного боку мене це не дуже хвилює, з іншого думка, що моїх дітей будуть вчити дівочки, які «виділяли заголовки червоною пастою» мене болить значно більше, ніж всі види корупцій разом взяті.

Андрій про хабарництво

Цю історію розповіла дівчина з паралельної групи якось ще на 1 курсі вони здавали математику і вся група була на контракті , як ви розумієте їм було все вліньки і от наступив день іспиту вони зранку прийшли зустріли викладача дали йому хабаря у розмірі **$ ну і звісно чекали що зайдуть десь передостанні, настала їхня черга заходять беруть білет і сидять бо зовсім нічого незнають і ось випливає час їх підготовки і вони йдуть до викладача він їх питає «Розповідайте» а вон и « бе ме …..» так хвилин 15 викладач каже молодці 2 , на наступний день вони приходять і кажуть «верніть наші гроші» а викладач каже «Які гроші??» ось так легкий спосіб заробляти на студентів а дівчата після цього випадку перейшли на заочне відділення і кажуть що там хабарі беруть у значно більшому обсязі.

LightLana про хабарництво

Хабарництво як релігія

Я чомусь завжди вважала, що для вирішення проблеми необхідно знайти її першопричину. В житті це мені, на жаль, не завжди вдавалося, але хто заважає мені цей гарний на словах метод спробувати на ділі саме зараз?

Отож, хабарництво та корупція. Звідкіля ростуть ноги, ой, вибачте, де корені проблеми? Якось увечері я собі розмірковувала і мені сяйнула думка – релігія – от причина корупції. Дивна ідея, чи не так - хабарництво та релігія? Але не зважайте, опівнічні думки на те і опівнічні, щоб бути дивним.

Отже, чому люди дають хабарі? Хто був той злий геній, хто вперше додумався дати хабара? Невідомо. А навіщо він цей зробив? За логікою ясно – щоб отримати вигоду для себе.

А хіба жертвоприношення у будь-якому вигляді не є хабарами божеству? Хочете, щоб Бог послав вам дощ? – Будь ласка, 2 корови чи 5 найкращих дівчат. Хочете, щоб у війні виграли ви, а не інше плем’я? – 10 корів, і ніяких дівчат не треба, коровами обійдемось. «Такси», найчастіше, сталі. Невідомо ким придумані, сформовані по принципу «хто скільки дасть, але не менше, ніж інші».

Боги теж є великі і маленькі. Хтось відповідає за війну і мир, а хтось – за щастя в коханні. У маленьких божків все по-простому: ось жертовний алтар, поклади туди пожертву і чекай на результати. У великих богів все не так просто. У великих богів є жерці. Жерці – це люди, які займаються тим, що приймають пожертви для богів. А також тим, що улещують слух богів своїми молитвами, в яких іноді ще й просять допомоги для когось, адже іноді ласку божества можна заслужити не лише пожертвою, а й добрим ставленням жерця. І хай начувається той, хто образив жерця. Шлях до божества йому буде заказаний і єдиний вихід – знайти іншого жерця, бажано, вищого, або й Верховного.

Людина звикла. Лише подумайте, чого «випендрюватися» і винаходити системи штучного зрошування полів? Адже достатньо принести жертву божеству, щоб він наслав дощ. Навіщо дізнаватися щось самому - можна попросити ласки у божества, і він подарує знання про устрій світу.

Таку схему зручно було перенести на людей життя, чи не так? Чи не приклад принесення жертви спонукав нашого злого генія вперше дати хабар? Для декого, можливо, такий висновок не є очевидним, але моєму запаленому мозку вночі він здався цілком логічним.

Всупереч, задавалося б, природності хабарів як наслідування жертвоприношення, ще у Стародавньому світі хабарництво було визначено злочином і несло за собою покарання. Чому? А тому, що воно прирівнювало людей до божків, що було неприпустимо. Божки жадібні, а жерці тим паче.

Повернемося ближче до сучасності. Християнська релігія не передбачає принесення жертв (принаймні, у матеріальному вигляді). Що робити бідному люду, в крові якого – звичка до жертовності у язичництві? Нічого не залишається, як трансформувати цей потяг у хабарництво, причому практично на дозволеному рівні. До 18 століття в Російській Імперії хабарі складали досить значну частину прибутку чиновників, причому це було нормою і не суперечило закону і моралі. У радянські часи за хабарі карали. Це не дивно, адже з’явилася нова віра - віра у світле майбутнє, нова релігія – комунізм, і нова церква – радянська влада. А ця релігія вже потребувала великих жертв. Грошових, товарних, людських. Часто йдучи набагато далі, ніж «добровільна пожертва».

Але швидше перегортаємо цю неприємну сторінку історії, і переходимо до сьогодення. Отож, зараз є і церква, причому навіть не одна, і влада, і хабарі. Але церква як така наразі не займає усі помисли людей, та й пожертвування вона приймає не відкрито як оплату послуг від Бога, а лише в якості «Допомоги на храм», «На новий дах для монастиря», «Нового джипа для єпархії» . Втрачається причинно-наслідковий зв’язок таких пожертв, і, як наслідок, виникає потреба все ж таки пожертвувати за адресою, так, щоб отримати результат тут і зараз, а отже, дати хабара.

Ну ось, здається, і все. Тепер варто зробити якийсь розумний та пафосний висновок. Нехай він буде таким: «Багатовікова звичка до жертвоприношення в крові кожного з нас та лінощі, закладені у народу генетично, стали причиною появи безлічі великих та маленьких, нами створених божків, що керують нами за наші ж гроші.» Що людською мовою означає: «Самі винні.»