Вчора у Вінниці було впроваджено у життя концепцію Web 3.0: інтернет-технологію, для якої взагаді не потрібне будь-яке підключення до інтернету. Та й, власне, комп’ютер…

Їдучи на світанку автобусом до сусідньої Вінниці, я навіть не міг уявити, що попаду у Парк Радянського Періоду. А таки попав… Власне, спочатку я попав у комунізм. У трамваї з мене відверто не хотіли брати гроші за проїзд. Через декілька зупинок я з’ясував: виявляється, у Вінниці нині день міста, а тому комунальний транспорт працює безкоштовно, кондуктори відпочивають.



Пересідаючи на маршрутку, я попав до соціалізму: зустрівся з такою ностальгічною жовтою бочкою квасу, які чомусь давно зникли з хмельницьких вулиць. Вона асоціюється із соціалізмом ще й тому, що склянки у той час були не капіталістично-індивідуальні пластикові одноразові, а соціалістично-колективні скляні: “напився – передай товаришу”. Втім у Вінниці зараз є і квас, і одноразові бокали – а у нас лише бокали без бочкового квасу.



Небо нашої країни – за надійним щитом: бойові літаки у Вінниці літають просто вулицями, пропускаючи пішоходів. У небі їм затісно. Крім оцього, є ще МіГ-17. Колись ще на березі Південного Бугу стояв пасажирський Ту, але цього разу я його не побачив.



А далі, переїхавши на самісіньку околицю до санаторію, де мав відбуватися наш тренінг, я попав у чудовий куточок, чисте повітря якого разом з зеленню парку, ряскою великого ставу і чудовими скульптурами епохи сталінського тоталітаризму створювали враження справжнього Парку Радянського Періоду.





Саме у цьому заповітному місці, подібних до якого у рідному Хмельницькому, на жаль, не залишилося, ми й мали займатися темою використання сучасних інтернет-технологій.

Власне, то був тренінг з громадянської журналістики для лідерів молодіжних організацій, влаштований вінницьким об’єднанням “Наше Поділля” спільно з програмою MediaNext, яку здійснює в українському медіа-просторі авторитетна у журналістських колах організація Інтерньюз Україна. Команда “Хмельницького порталу” бере участь у MediaNext’і, хоча початково Хмельницький регіон не планувався серед числа учасників. Але нас таки прийняли до участі – ми за це щиро вдячні, і свою вдячніть виявляємо також і тим, що поширюємо набуті знання серед журналістів та громадського активу.

Тренінг у Хмельницькому (із своєю особливою програмою та практикумом безпосередньо у комп’ютерному класі) маємо провести десь за місяць, а поки працювали з сусідами вінничанами. Чому так? Наші хмельничани чомусь важкуваті на підйом. Це помічаю на власні очі, про це не раз чув від колег-кам’янчан. Координатор вінницької організації Валентина Лотоцька зауважила: “У рамках одного з наших громадських проектів ми маємо працювати на території Вінницької та Хмельницької областей. Так от, від хмельницьких партнерів чомусь дуже складно добитися якоїсь діяльності”. А її колега Андрій, що веде моніторинг діяльності благодійних організацій, поскаржився, що виявилося складно знайти перелік їх контактів. Не вибачатимуся за своїх земляків: якщо все сказане правда – то успіху у громади досягнуть більш діяльні, якщо ж це просто “труднощі перекладу”, тобто елементарна відсутність комунікацій – то велкам з інформацією про себе до Хмельницького порталу, тут вас ваші партнери з легкістю знайдуть для співпраці.

А що ж сусіди-вінничани? Чимало тих, хто подав заявки на участь у тренінгу з громадянської журналістики, змушені чекати наступної черги, бо 22 місць для учасників вияилося замало. Двадцять двоє учасників та учасниць з усієї Вінницької області – переважно активісти молодіжних громадських організацій, а також студенти-журналісти.





Не розкриватиму усієї програми тренінгу, нехай вона залишиться на наступний хмельницький тур. Але суть її така: “Журналіст нині – не лише професія. Журналістом може стати кожен, у кого є що сказати громадськості”. Це, звичайно ж, не я придумав – це реальний процес у цивілізованому суспільстві, і організатори програми MediaNext намагаються донести це до усвідомлення в Україні. Якщо ж маєте бажання не лише “приникатися усвідомленням”, а й реалізувати свою потребу висловитися – ось вам блоги (і ще ось вам блоги), а ось вам форум. Починайте це прямо зараз.

Аж ось тепер – про Web 3.0. У Вінниці почати висловлюватися “прямо зараз”, здавалося б, було неможливим, бо єдиний на всіх ноутбук не мав підключення до інтернету. Ви що, хотіли. щоб у Парку Радянського Періоду ще й комп’ютерний клас був? Але то ні для кого не стало проблемою. Тренінг провели найсправжнісінький. Читали повідомлення з новинних сервісів, писали власні дописи – і в серйозному новинному форматі, і у блоговому. Як і належить громадським журналістам, робили мобільними телефонами фото і відеорепортажі з місця подій. І навіть каменти дописували з усім, що треба: смайликами, +1 та “многабукаф, ниасилил”. А одна з творчих груп навіть зуміла емулювати веб-сторінку з swf-анімацією із звичайнісінького фліп-чарту )).



Чому це називається Web 3.0? Тому, що зараз є уживаним термін Web 2.0 – концепція максимального залучення користувачів до створення та поширення контенту. А Web 3.0 – це наш вчорашній вінницький винахід: все те ж саме, але для нього навіть комп’ютера не треба )). Ось, до прикладу, ланка «соціальної мережі» у роботі:



Постійне місцезнаходження тексту і фото — на Хмельницькому порталі.