Нас на годували, ми бачили прикольну рекламу «Збаранєєш», нам дуже весело, у нас готель у кантрі стилі, фрімена нам не вистачає,
Оксана Зотько поводиться добре, дуже гарні будиночки, багато красівого запрілого листя, Тетянка має купу приємних вражень. Впринципі все.
Полякам я не просто співчуваю, сьогодні я захоплений ними. Як благородно, як гідно, як урочисто і, водночас, щиро проводжає ця країна своїх кращих людей. Не на цвинтар. А прямо в історію: білу від чистого благородства, червону від крові своїх страждальців. Ці два кольори — і в час боротьби, і в годину лиха. І в дні скорботи.
я в курсі, що 2010-й — "", котре палитиме все, що дістане (згадайте, наприклад, ). знаю також, що субота — день Сатурна (порівняйте, наприклад, з англійською — Saturday). але все одно — несподіванка, і все одно плачу по-справжньому. хоч, здавалося б, і не громадянин цієї держави, та й до польського народу офіційно належу менше року.
потихеньку відміняються концерти і тусовки, опускаються прапори. ввечері запалимо свічки на підвіконнях. сиджу й слухаю RMF Classic, де сьогодні немає ніякої музики, а самі лише емоційні слова. тут, на радіо, ще вірять, що хоч кілька осіб вижило…
цього вівторка вистояв на пішохідному переході Шегині-Медика (хто не в курсі, це кордон України з РП) понад 4 години — навіть враховуючи те, що наприкінці мене пропустили поза чергою. Слава Б-гу, що я молодий, оптимістично налаштований трансерфер — для мене це був великий лулз. проте закрадається підозра, що понад 99% тих тисяч людей, які щодня там стоять, дивляться на це зовсім в іншому світлі.
минулої п'ятниці майже випадково довідався, що у клубі «Ликенд» виступить гурт «Буряки». давно вже хотілося почути їх наживо, і ось :) пробачайте, як то кажуть, за нерівний почерк: там на початку запису трохи шумно, але це все одно краще, ніж попередні їх ролики на Ютубі.
...і от я тут сиджу, а десь зовсім неподалік, у Познані, — одна з авторок Мого Подільського Майдану. справжня, без рейтингу і аватарки. це ж її можна обійняти і подивитися в очі. це ж можна разом блукати засніженими вулицями, час від часу зупиняючись, аби клацнути якийсь неоковирний знімок. це ж можна зайти в який-небудь заклад з серії «устриці для оленів», взяти по тарілці гарячого хавчика і за цим ділом обговорювати, як класно, що у нас є сайт громадської журналістики!
ну що робити в такій ситуації? правильно, зайти на , подивитися, коли найближчий поїзд, сісти на автобус, пересісти на інший, потім швидко-швидко на перон, і — вже в останню хвилину — застрибнути у вагон поїзда…
стоп, а як же квитки? — може виникнути логічне запитання. спокійно, польська залізниця розуміє і підтримує навіть таких персонажів, як я :)
про те, що зображено на ілюстрації — читайте далі.
я дуже люблю вроцлавський громадський транспорт. нє, ну правда. багато тут хорошого: і система нічних маршрутів, і не надто високі, як на польські реалії, ціни, і регулярні нові придбання — від якихось космічних «зелених» екологічних автобусів до трамваїв фірми «Шкода», спеціально розроблених для Вроцлава дизайнерами з «Порше», і вже згадуваний Тинкою зрозумілий розклад — як в інтернеті, так і на кожній зупинці.
але про всі ті штуки в окремих статтях писати треба; цього разу буде про доволі приземлену річ — роботу над свідомим ставленням пасажирів до оплати проїзду. а в кінці статті шукайте гарячу інформацію про конкурс :)
«нема чого вигадувати! проїзд всередині — від 1,20 злотих»