Книжка видатного соціолінгвіста Джошуа Фішмана присвячена питанням планування внутрішнього розвитку мов і світовому досвідові в цій галузі. Мову можна очищати від запозичень і, навпаки, активно запозичувати чужі слова, віддаляти від іншої мови або наближати, спрямовувати на класичний взірець або «осучаснювати»-спрямування можуть бути різними, та головне — треба свідомо вибирати шляхи її розвитку, не полишати на саму себе
«Колись, іще малим, я запитав її, як воно там у пеклі?
Мама відповіла мені тоді навдивовижу впевнено, наче вже побувала там, наче то був її власний досвід, а не уява:
— Синку, в пеклі тобі найперше показують усі твої невикористані шанси, показують, як виглядало б твоє життя, якщо б ти уналежний час вибрав належний вихід. А потім тобі показують усі ті хвилини щастя, які ти прогаяв поки ти спав (…)
— А потім? Мамусю, що робиться потім, коли вже те все покажуть?
— Потім, синку, залишають тебе самого з твоїми докорами сумління. На цілу вічність. Немає більш нічого й нікого. Тільки ти й твої докори сумління…