звичайно, "ніде так не п'ється, як в тихім бюрі, у «Нашім Поділлі» о пізній порі", і ніде так не святкується 19 січня, як на коханому Вишенському озері. але — слава Б-гу — тут, де я зараз, також є і моржі, і ополонка. туди я, власне, і поїду, щойно допишу цю чудову статтю :)
назагал польські моржі значно молодші за українських. але це не означає, що у них немає чому повчитися. ну от скільки не шукай, не знайдеш у українських моржів чогось такого:
у першоджерелі на цій карті кожен квадратик — не просто квадратик, а посилання на окрему сторіночку моржів.
отак живеш-живеш, і не знаєш, де життя тобі подарунок готує. а воно тако — раз — і підготувало :)
у кінці липня 2009-го притулив я на фестиваль «Свірж». може, ви чули — там трапилася певна niespodziewajka фінансово-організаційного плану, так що дуже багато людей (особливо серед тих, кого там не було) вважають, що фестиваль провалився. я так не вважаю — для мене він видався навіть . значною мірою, звісно, завдяки товариським і доброзичливим людям, котрі мені там допомагали. одним з них виявився молодий черкащанин — він, як і я, був серед невеликого відсотку тих, хто залишився на фестивалі «до самого нікуди» — себто, до ранку третього серпня.
вже потім, читаючи живий журнал Сергія, я звернув увагу на дещо з дивовижних речей, які він туди викладає — а саме, на сторінки книги "" за матеріалами Андрія Ворона.
останнім часом в коментарях до деяких тутешніх статей про моржування та інші методи оздоровлення стали з'являтися натяки, мовляв, фігня це все, байки дідуся Панаса, і ні разу не наука. відповідати просто посеред коментарів якось немає бажання, бо складається враження, що автора запитання не цікавить зміст відповіді.
менше з тим, тема наводить на роздуми, які для когось-таки можуть бути цікавими. отже, наука і не-наука в питаннях оздоровлення: звідки ростуть ноги і що нам за це буде.
Вечірня Вінниця має… ну ви вкурсі. Так, і температуру також. Ось про неї і хотілося б зазначити. Про зимню температуру. І про те, як вона стає всього лише умовністю, яку легко ігнорувати, насолоджватись нею, або використовувати як дірку в штакетнику між сірим способом існування та чарівним способом життя (це для тих, хто ще не перефарбував свій світ під свій смак).
Відбувається це приблизно так. Надвечір (або зранку чи, навіть уночі) старенька бабця(кілька студентів, приваблива дівчина з песиком, поважний чолов*яга із сухою рукою, потужний доцент повний сил та натхнення, тощо) підбігає до місця, де межа між холодною водою(кригою) та теплою(мокрою) мінімальна, або відсутня. Скидає з себе одежину, а разом з нею, частенько, купу умовностей (таких як труси, купальник, поважний вираз обличчя) і занурюється у теплу воду. Саме цим закінчується звичний порядок життя.
нещодавно одна знайома на запитання «як бадьорість духу?» відповіла: «знаєш, останнім часом життя якось пригальмовує. можливо, винні природні умови — короткі дні, замало сонця...»
впевнений, таке багато хто відчував. коли тижнями скрутно з сонечком, людина несвідомо перетворюється на буркотуна, і все для неї — відстій, і всі навколо — чмошники, і все нецікаве, і нічого не хочеться. часто цей стан переростає у SAD — простіше кажучи, хронічний сезонний депресняк.