14 Серпень 2008 Немає коментрів Версія для друку

Дякуємо українському поетові і перекладачеві Мойсею Фішбейну за можливість відчути красу грузинської поезії. Вірш Карло Каладзе, перекладений поетом з українських Чернівців.

Зима.
Збулась погроза вітру:засніжіло -
І вже зима коло моїх воріт,
і вороння в саду, де білим-біло ,
І це вікно, немов дереворит.

Тут квіти чули голос Інашвілі.
Сандро співав… Про віщо і кому?
Та от - зима. І в ці морози білі
Оселі не покинути йому.

Про що це я ?…Гойдання безупинне -
То лиш дерев рукасті кістяки.
Тремкий листок на голій гілці гине,
І вітер стугонить віддалеки.

Зима !… І порятунку вже немає,
І лине лист у сиву далину,
І перехожий раптом відчуває
В холодній млі тривогу неясну.

І я, коли в години світанкові
На гілку сяде чорнокрилий крук,
Дивлюся вслід останньому листкові
В передчутті печалі і розлук.

Той чорний крук мою тривожить думу -
Вікуючи свій довгий кручий вік,
Не знаючи ні радості , ні суму.
Він у моїм саду сидіти звик.

Злоокий крук чорніє в заметілі,
Він добре пам”ятає і тепер,
Як над сумним співцем Бараташвілі,
Як на Мерані крила розпростер.

Подібний до жахної поторочі,
Це він летить, неначе тінь бридка,
Він кружеляє, він спиває очі
Зарубаного в битві вояка….

В моєму серці він угледів жертву,
Вже дивиться, вимірюючи путь!…
Убить його? Побачить птицю мертву -
Мене ж самого вороном назвуть.

Ну, як тут бути? Все воно дрібниці -
Я знаю від порадників незгірш.
То крук мені накликав сніговиці,
Накаркав лихо, що ввійшло у вірш.

Карло Каладзе.