7 Червень 2008 2 Коментарі(в) Версія для друку

Як друга перерва, діти голодали, то нас водили сюди, де Заболотні, там була куркульська хата (Іванова считалася), то там давали з магазину буханку хліба і по стаканчику чаю, то ми так чекали цієї другої перерви, підемо,щоб поїсти.Буханку давали на всю школу і це її різали на маленькі кусочки. Це тим дітям давали, котрі батьки вступили в колгосп.Бо тоді саме ж організувався цей колгосп.
- А котрі не вступили в колгосп, то їх в школу не приймали ?
- Не знаю, як там воно було, але їх в школі не було.
Школа була в куркульській хаті, в Махтеєвій в Лисогірці. Дітей було багацько, до 30 першокласників.Відкрилась школа в 1933 році, як я з 25 року, а пішла в 8 років. До того , як я пішла в перший клас, школа вже була., було дві групи – перший і третій класи, і другий і четвертий класи. Це було в 33-році,бо саме голодовка була дуже і це вже організувався цей колгосп. Як друга перерва, діти голодали, то нас водили сюди, де Заболотні, там була куркульська хата (Іванова считалася), то там давали з магазину буханку хліба і по стаканчику чаю, то ми так чекали цієї другої перерви, підемо,щоб поїсти.Буханку давали на всю школу і це її різали на маленькі кусочки. Це тим дітям давали, котрі батьки вступили в колгосп.Бо тоді саме ж організувався цей колгосп.
- А котрі не вступили в колгосп, то їх в школу не приймали ?
- Не знаю, як там воно було, але їх в школі не було.
Підкормляли нас тоді так і так я ходила до 4 класів. Такі ми тоді були діти, що я на уроці сиділа, потєряла сознаніє і впала під парту. Така я була дуже тощава. Я сиділа на парті і потім розплющила очі – а я під партою лежу.А вчитель Міщук каже до дітей – тихо-тихо. Я розплющила очі, і він каже:»Нічо, доцю, нічо, вставай.» Я стала плакати, що це мені стало невдобно дітей цих, я вже в другому класі була, така дівчинка,що це я впала,бо знаю, що я розплющила очі і я під партами лежала. І він потом прийшов додому на перерву, сказав, бери торбинку і йди додому, бо у нас тоді не було нічого, а таку полотняну торбинку пошили на книжечки і я взяла цю торбинку і пішла додому, а він тоді прийшов.
А як рано збудять я жену корову, а нема що дати їсти, а поки я прижену корову.І я така дуже була худесенька,слабенька така, то мама потом вже мені, як він так сказав, то це в мене малокровіє считалося, то мама, як я вже жену корову рано пасти, то вони беруть ти й в платушеку чуть сира мені здушать, бо хліба нема і це шоб я там перекусила.І потом так я ходила до 4 класів, а в 4-ому класі я була,то я вірші дуже гарно розказувала, ти й вчитель дав мені таку сторінку з газети і це там були вірші.
Я до цеї пори помню, трибуна була вже коло магазину отутого і мітинг був на 1-го Мая і він дав перед цим газету, щоб я вивчила цю сторінку і потом щоб розказувала, була і зі мною була ця Кирилова сестра Гелька, то в неї разговор такий був, а в мене був прозорний разговор,то він дуже,щоб я розказувала цей вірш.На перерву він мене закликає…, він жив коло школи в цьому самому будинку, він мене закликає як на перерву діти і щоб я повторила цей вірш.
Будь здорова Демченко Марія
України квітка молода
Честь висока і глибока шана
Слава більшовицькому труду
Будь здоровий Алексій Стаханов
Перший славний в першому ряду
Я про тебе теж думку маю
Що ти в мій рядок приніс
Я за тебе руку піднімаю
Будь здоровий Петре Кривоніс.
І я це все розказувала. Стаханов був, Демченко Марія – це 500 сотниця була, і про них це було про всіх, і це треба було на трибуні розказувати, ти й я прийшла додому і це жену корову, і все время це вчу його , цей віргрозказувати.
А мама каже: «В чому ти підеш на ту трибуну, в тій подертій спідниці? «А в мене подерта така ця юбочка. «В тій подертій спідниці.Хай Гелька розказує,вона багатіща, вона має в що вбратися.»
Ти й вчитель мене на другий день закликає,щоб я повторала цей вірш, а я стала плакати і кажу, я не буду розказувати..
« Чого ж ти не будеш, ну чого ж ти? Стільки вчила»- вчитель так дуже.
- Я не буду.
- Ну признайся,ну чого ти не будеш?
Я кажу: «Я не маю в що вбратися, в мене спідничка подерта, що це так мама сказала.»
Я прийшла зі школи, а він приходить до мами і каже до них: невже ви не найдете якусь чисту..
А мені він каже: «Нічо,доцю, аби чистенька»,що це я не маю в чому ..
Я приходжу,пригоню корову, мама мені вже з Танчиної ( це сестра була) вже спідниці перешили таку біленьку цяпочками зробили спідничку і цей вчитель..і я вже цей вірш розказувала дуже і мені потом дітям,що це розказували прем’я давали і мені лєнту голубеньку на прем’я дав цей вчитель.
І так уже потом я 4 класи кончила і цей вчитель казав до мами, ви її не вдержуйте, вона здібна дівчинка, пускайте в школу, але прийшло восени ти й мене не пустили в школу, треба було ходити в Шевенково, а не було в що взутися, не було чобіток і мама кажуть, а на шо ти не вивчишся там на шо, ото будеш кужіль прясти.Ти й мене не пустили в Зіновинці.Ти й Гелька пішла,вона сім класів кончила і шоб я була пішла,шоб сім класів кончила,після войни,хто сім класів кончив, то на вчителя йшов без всяких курсів, без нічого.