Книги, які допомогли нам стати українцями/українками.
18 03 2008Для преамбули: список пишеться для допитливої української молоді, яка хоче пізнати свій народ і своє минуле. До участі у складанні списку запрошуються всі бажаючі, які можуть згадати книги, що сформували в нас українську самосвідомість, сприяли її формуванню, пробудили, зміцнили і т.д. Дехто скаже, я народилась українкою, або - мене виховала моя родина! Тоді напишіть, які українські книжки ви найбільше цінували зі своєї родинної бібліотеки, можливо, для когось вони послужать дороговказом.
Ось мій список:
1. В початковій школі я обожнювала роман Олександра Ільченка “Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця.” зараз його можна знайти на букіністичних сайтах. З цієї книги я дізналась про козака Мамая, Боплана, Могилянську академію, український одяг і обряди,а ще на все життя запам”ятала, що українські козаки любили читати книги іноземними мовами, а у Москві забороняли співати пісні на вулицях.
Штрихи з серії “навіки разом з російським народом” у книзі присутні, але без того її б ніколи не видали, а деякі антикатолицькі епізоди і сюжетні лінії виправдані історичною правдою. Що було, то було…
2. Ірина Вільде “Повнолітні діти”, “Сестри Річинські”. Незважаючи на комуністичний наліт, ці книги були енциклопедією новітньої укранської історії. Для сучасного молодого читача найбільше придадуться “Повнолітні діти” з докладною розповіддю, як організовувати рух опору владі в межах окремо взятого навчального закладу.
3. Леся Українка , “Лісова пісня”. Докір Мавки Лукашеві, “не можеш своїм життям до себе дорівнятись”.
4. Михайло Стельмах, “Гуси-лебеді летять. Щедрий вечір”.
Поки все, складали троє досвічених людей з офісу на Соборній. Як згадаємо ще щось - додамо. І ви теж додавайте.Нація не вмирає, коли читає свою літературу!!!!
Ще в 1-му класі менІ дали прочитати книжечку Т.Г.Шевченка,Тече вода з пІд явора,.ДекІлька раз прочитала. виникло питання-що то Є явІр,ряска,І т.д.Спи- тала в дядька. ВІн розказав І про Шевченка,І про природу,про УкраІну. Вважаю цю книжку головною винуватицею в тому,що я -нацІоналІстка.
В 3 класі я вперше приїхала в Україну з батьком у відпуску. За 2 місяці, бігаючи по толоці з дітьми, я оволоділа розмовною мовою. А як вертала додому, то мені подарували Кобзар Шевченка та “Лис Микита” Франка. Пізніше улюбленими стали історичні романи про козаків. “Гонта”, “Наливайко”, “Посол Урус Шайтана”, Роксолана та інші. А ще в моїй родині були довгі зимні вечори коли ми слухали розповідіпро повстанців. А моїм улюбленим фільмом був “Білий птах з чорною ознакою”.
Я раз 5 їздила до Львова подивитись цей фільм. Я дуже вболівала за Остапа. Знала цілі діалоги напам`ять.
А ще часто згадую як читали по черзі “Собор” Гончара. Досі ще зберігаю зошит з віршами Василя Симоненка.Збірку паереписували, бо не було де купити.
Северин Наливайко , Івана Ле! теж читала цю книгу. Читала запоєм, а деякі розділи знала майже на пам”ять.Северин Наливайко не був освіченою людиною(!), одного разу він переплутав картину Рафаеля з картиною Ботічеллі. Ще в цій книзі гарно показали князя Острозького, як українського патріота.Пам”ятаю епізод, коли Острозький йде рятувати Наливайка, а йому кажуть, що Северина вже стратили.
Щодо фільмів - треба започаткувати окреме обговорення. Бо на мене найбільше враження справили фільми про “бандитів-бандерівців”. Я просто шаленіла від думки, що може бути така армія,де розмовляють українською мовою!!!
на рахунок книги Ірини Вільде “Совершеннолетние дети”.це книга мого свідомого дитинства.дуже гарна,цікава та просто по-дитячому добра.Згадуються книги про голодомор “32-”33років.Самчук,Барка.пам”ятаю плакала за такими книжками.
Мені більше вражень та користі принесли наукові книги (як то не дивно на фоні художніх вподобань інших коментуючих), переважно історичного та політологічного спрямування. З них виділити якусь одну чи дві не можу, оскільки кожна мені допомогла своєрідно. Також люблю збірки приказок (особливо українських) та вислови великих людей…. хоча любов’ю до читання не відзначаюся
З українських фільмів - найбільше сподобався “Нескорений” та “Залізна сотня”, ще хочу подивитися “Богдан Зіновій Хмельницький” (новий фільм)…
“Збірка українських рецептів ” !!!
)))
Я народився українцем !!!
Україна понад усе !!!
фільми “Нескорений” та “Заліза сотня” - це дійсно гарні українськіфільми. Але це нові фільми. У 2001 році Нескорений був представлений на Міжнародних кінофестивалях у Москві (Росія), Монреалі (Канада) та Пітсбурзі (США). Герої ніколи не вмирають… Рекомендую ці фільми для перегляду.
Зараз розкажу, який фільм на мене вплинув. не повірите, назвається”канкан в англійському парку”, там один радянський розвідник косив під українського поета-дисидента, який емігрував до США ( щось таке здається). Він мав завдання еміграції розколоти і все таке. От дивлюсь я це кіно, школярка радянська, фільм російською мовою, і тут радянський розвідник читає вірш, український “де край такий знайти, щоб прихилить свою … зболілу душу”.
Стільки років пройшло, а я досі пам”ятаю голос, який читав того вірша, і точно знаю, що тоді зі мною щось зробилося, так наче я йшла-йшла, і нарешті прийшла. Додому.
Серйозний недогляд з боку радянської влади допускати українську мову на екран навіть в таких мізерних дозах!!!!!
З перших дитячих книжок памятаю досі напам’ять зо два розділи з Франкового “Лиса Микити”. Там від початку поет заклав високе піднесення: “Надійшла весна прекрасна, многоцвітна, тепла, ясна, мов дівчина у вінку”. Ця книжка читалася мені малому батьками, а потім сам перечитував її не раз.
В підлітковому віці життєвим відкриттям, навіть своєрідним цитатником, для мене стали “Перехресні стежки” того ж Івана Франка.
Лесю Українку треба читати вже маючи бодай якийсь життєвий багаж. Тоді осягається уся глибина її філософських творів, і в першу чергу “Лісової пісні”.
У 1989 році надибав в журналі “Київ” кілька поезій Наталки Поклад та Дмира Павличка. “Треба вставати..” першої та “Кептар” другого самі собою вивчились напам’ять. Хоч через якийсь час їх вартісність була мною дещо переоцінена.
В свій час зачитувався історичними романами та повістями Андрія Чайковського “За сестрою” та “На уходах”, Івана Франка “Захар Беркут”, Романа Іваничука “Мальви”, Івана Білика “Меч Арея”, Павла Загребельного “Диво”, де знаходив певне відображення своїх поглядів та утверджувався в українстві.
В сучасному світі читати важко - повільно йде інформація. Тим більше, що навики читання в реальності сформовані не в кожного. Набагато швидше сприймається ілюстративність Інтернету та емоційна насиченість кіно. Але хто потрудиться, і все ж таки сяде за книжку, то “той хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить”, як сказав колись Іван Франко.
напевно, єдина українська книжка, яка щось змінила в моїй дитячій свідомості: “Тигролови” Івана Багряного. Раджу, хто не читав.
“Тигролови”,здається,читали всі в школі;)
Для початку я порадив би прочитати Кобзаря (обовязково усіх гайдамаків, а давчатам в першу чергу катерину). Як прочитаєте вище наведене звертайтесь, підкажу ще.
на жаль, тетянко, не всі читали “тигролови” у школі, дехто школу закінчив до того, як їх ввели у програму, а дехто у школі принципово нічого не читав.
Але книжка суперова !
Напевне, ніхто стільки разів не читав одну й ту ж книжку, як я читала “Михайлик - джура козацький” Марії Пригари. Скільки себе пам,ятаю, то літо у бабусі починалось із відвідування сільської бібліотеки, де я й брала книжки, і обов,язково “Михайлика…”. Коли брала в черговий раз її з полиці, то раділа їй, як давній добрій знайомій… І ось минулого року придбала до власної бібліотеки. Ви не повірите, але коли побачила у книгарні, то вигребла останні копійки з кишені, аби купити…
… а ще до безконечності могла перечитувати тієї ж Пригари адаптацію народних дум для дітей “Козак Голота”.
Як на мене - Лесина “Лісова пісня”
Маю сказати, що українкою мене не книжка зробила. А якщо говорити про книжки, то найбільший вплив на мене справила “Лісова пісня” Лесі Українки. Прочитала я її не через “обов”язкову шкільну програму”, а просто тому, що вона випадково потрапила мені до рук. Перечитувала її кілька разів, читала різними голосами відповідно до ролі, вивчала напам”ять монологи й діалоги. І не було тоді “певного життєвого досвіду”, щоб зрозуміти філософські думки, не було відповідної освіти, щоб оцінювати чи аналізувати поетичні твори. Я без будь-яких оцінок та аналізувань полюбила Мавку і її пісню.