Подільський МАЙДАН

В рамках проекту “Подолати корупцію у вузах - подолати дракона в собі” відбувся конкурсу есе на тему подолання корупції у вищій школі України.
Конкурсною комісією було визначено три переможця.

Перше місце

Я - корупція

Я мало разів давав хабарі, але то насамперед пов’язане з моєю прямолінійністю. Варіант “а давайте я Вам дам грошей” рідко проходить. Коли то було востаннє, я сказав що в мене не дуже виходить, запропонував намалювати стінгазєту, у відповідь почув що викладач зовсім не цікавиться стінгазєтами, я спитав чим цікавиться, ну і далі все пішло за класичними схемами відмивання грошей. Зважаючи на неактуальність і безглуздість освіти загалом, я не буду зупинятися на цьому предметі зокрема. Але: намагаючись здати умовно чесним шляхом, я витратив на цього викладача близько 200 годин часу, мене збиралися вигнати, моє прізвище висіло у списку на відрахування, а що вже говорити про нерви моєї мами. За всіма розрахунками це коштує дорожче 150 грн.
Проблема академічної корупції, це не проблема нечесності чи неправильності, це проблема сучасної освіти, як такої. Викладачам потрібне серйозне відношення до їх предмету, нікого не цікавить що ти знаєш чи вмієш, цікавить твій конспект і відвідуваність лекцій, вкрайньому замінник у вигляді “щось для кафедри”. Безперечно можна вивчити, але чи є здоровий глузд в тому, щоби вчити чи переписувати, те що в житті ніколи не пригодиться? Коли на червоні дипломи претензіюють дівочки, основна заслуга яких в тому, що вони виділяють заголовки в конспекті червоною пастою, то як поважаюча себе особа, може на їх рівнятися?
Зрештою, кожен вчиться, як вміє, любить, як може і варить борщ, як навчила мама, і з одного боку мене це не дуже хвилює, з іншого думка, що моїх дітей будуть вчити дівочки, які «виділяли заголовки червоною пастою» мене болить значно більше, ніж всі види корупцій разом взяті.

Друге місце

LightLana про хабарництво

Хабарництво як релігія

Я чомусь завжди вважала, що для вирішення проблеми необхідно знайти її першопричину. В житті це мені, на жаль, не завжди вдавалося, але хто заважає мені цей гарний на словах метод спробувати на ділі саме зараз?

Отож, хабарництво та корупція. Звідкіля ростуть ноги, ой, вибачте, де корені проблеми? Якось увечері я собі розмірковувала і мені сяйнула думка – релігія – от причина корупції. Дивна ідея, чи не так - хабарництво та релігія? Але не зважайте, опівнічні думки на те і опівнічні, щоб бути дивним.

Отже, чому люди дають хабарі? Хто був той злий геній, хто вперше додумався дати хабара? Невідомо. А навіщо він цей зробив? За логікою ясно – щоб отримати вигоду для себе.

А хіба жертвоприношення у будь-якому вигляді не є хабарами божеству? Хочете, щоб Бог послав вам дощ? – Будь ласка, 2 корови чи 5 найкращих дівчат. Хочете, щоб у війні виграли ви, а не інше плем’я? – 10 корів, і ніяких дівчат не треба, коровами обійдемось. «Такси», найчастіше, сталі. Невідомо ким придумані, сформовані по принципу «хто скільки дасть, але не менше, ніж інші».

Боги теж є великі і маленькі. Хтось відповідає за війну і мир, а хтось – за щастя в коханні. У маленьких божків все по-простому: ось жертовний алтар, поклади туди пожертву і чекай на результати. У великих богів все не так просто. У великих богів є жерці. Жерці – це люди, які займаються тим, що приймають пожертви для богів. А також тим, що улещують слух богів своїми молитвами, в яких іноді ще й просять допомоги для когось, адже іноді ласку божества можна заслужити не лише пожертвою, а й добрим ставленням жерця. І хай начувається той, хто образив жерця. Шлях до божества йому буде заказаний і єдиний вихід – знайти іншого жерця, бажано, вищого, або й Верховного.

Людина звикла. Лише подумайте, чого «випендрюватися» і винаходити системи штучного зрошування полів? Адже достатньо принести жертву божеству, щоб він наслав дощ. Навіщо дізнаватися щось самому - можна попросити ласки у божества, і він подарує знання про устрій світу.

Таку схему зручно було перенести на людей життя, чи не так? Чи не приклад принесення жертви спонукав нашого злого генія вперше дати хабар? Для декого, можливо, такий висновок не є очевидним, але моєму запаленому мозку вночі він здався цілком логічним.

Всупереч, задавалося б, природності хабарів як наслідування жертвоприношення, ще у Стародавньому світі хабарництво було визначено злочином і несло за собою покарання. Чому? А тому, що воно прирівнювало людей до божків, що було неприпустимо. Божки жадібні, а жерці тим паче.

Повернемося ближче до сучасності. Християнська релігія не передбачає принесення жертв (принаймні, у матеріальному вигляді). Що робити бідному люду, в крові якого – звичка до жертовності у язичництві? Нічого не залишається, як трансформувати цей потяг у хабарництво, причому практично на дозволеному рівні. До 18 століття в Російській Імперії хабарі складали досить значну частину прибутку чиновників, причому це було нормою і не суперечило закону і моралі. У радянські часи за хабарі карали. Це не дивно, адже з’явилася нова віра - віра у світле майбутнє, нова релігія – комунізм, і нова церква – радянська влада. А ця релігія вже потребувала великих жертв. Грошових, товарних, людських. Часто йдучи набагато далі, ніж «добровільна пожертва».

Але швидше перегортаємо цю неприємну сторінку історії, і переходимо до сьогодення. Отож, зараз є і церква, причому навіть не одна, і влада, і хабарі. Але церква як така наразі не займає усі помисли людей, та й пожертвування вона приймає не відкрито як оплату послуг від Бога, а лише в якості «Допомоги на храм», «На новий дах для монастиря», «Нового джипа для єпархії» . Втрачається причинно-наслідковий зв’язок таких пожертв, і, як наслідок, виникає потреба все ж таки пожертвувати за адресою, так, щоб отримати результат тут і зараз, а отже, дати хабара.

Ну ось, здається, і все. Тепер варто зробити якийсь розумний та пафосний висновок. Нехай він буде таким: «Багатовікова звичка до жертвоприношення в крові кожного з нас та лінощі, закладені у народу генетично, стали причиною появи безлічі великих та маленьких, нами створених божків, що керують нами за наші ж гроші.» Що людською мовою означає: «Самі винні.»

Третє місце

Горпинка про хабарництво

Здала сесію, якщо чесно, я хотіла учицца. Після прочитання Харуккі Муракамі я зрозуміла, що учицца можна де хочеш. Тільки треба хотіти. Навіть в тому смердючому приватному провіційному вузі, де вчуся я. Перед кожною сесією собі обісцяю систематично працювати по методичках…так, а потім за триждень до сесії несу свої грьобані котрольні, які тра здати було за місяць. Заздрю тим людям, які дотримуються своїх постанов. Це ж хріново знати, що в заліковці оцінки, яких ти не варта?А ще кажуть, що дипломні роботи нам потрібно купувати за 300 євро, бо інакше не пройдуть, типу, взагалі не пройдуть. А, мо, я збираю на харлєй і не хочу купувати?І не тільки через це..просто теоретично, мені подобається бути учоною…навіть щось досліджувати. Корупція - це погано.Стаєш тупим бидлом з фальшивим дипломом. Хоча його можуть і не дати - вуз паршиво-комерційний. Але якщо мені вдасться це зробити, настукаю на нього сама, хай, закривають. Потім піду в Могилянку, або виїду закордон.

Мораль: хочу харлєй і справжній диплом