14 Травень 2007 Немає коментрів Версія для друку

Затрохи із запізненням, але маю повідомити улюбленому Майдану та браттям та сестрам із громадських організацій коханої Вінниці, що 6 травня повернулась із столиці братньої Болгарії, міста Софії. Партнерська організація «Фундація Анімус» там проводить міжнародний проект по підвищенню ефективності допомоги особам, що визнані потерпілими від торгівлі людьми. Проект триватиме рік – 4 сесії і завершиться в 2008 році.
Отже, почну з опису самої організації. Розмістилася вона в затишному будинку, в самому центрі болгарської столиці. Має три поверхи, в яких знайшлося місце і для навчального центру, гарячої телефонної лінії, кабінетів соціальних працівників психологів та психотерапевтів. Мають це окрему (зовсім немаленьку) квартиру, в якій розмістився кризовий центр. Підтримки (маю на увазі – фінансової) від держави колеги з Ані мусу, як і більшість наших НГО, не мають. Втім – щоденно там працюють близько 50 співробітників. Про ефективність роботи свідчить рівень навчання, який організували активісти Ані мусу для партнерських організацій України, Молдови та Білорусі. Тобто – маю надовго наснагу для роботи, інформації для творчих роздумів – маю мінімум на півроку.
Болгари – вже в Європі. Старше покоління ще залюбки спілкується російською (щоправда, лише у випадку, коли до них російською звертаєшся). Молодь надає перевагу англійській. Дороги і тротуари в Софії ще дуже добре пам’ятають радянські часи, будівлі також ще не дотягують до європейського рівня, проте у повітрі вже пливе ледве вловимий європейський дух – тобі посміхаються не лише в дорогих бутіках, але й на вулицях. На дорогах практично не побачиш Мейбахів, Лєксусів, Мерседесів та БМВ, біля президентського палацу стоїть лише почесна варта із гарнюніх гренадерів, до яких можна підходити дуже близько і цим користуються багато чисельні туристи. Можна пройтися галерейкою Народного Собранія і не побачити жодного поліцейського. Від мавзолею полум’яного революціонера Дімітрова залишився затишний скверик, і моя подруга, студентка Софійського університету, мала телефонувати до тата, щоб пояснити нам, чий то насправді був Мавзолей. Після кількахвилинної бесіди пояснила – якогось Димитрова, хто він – я так і не зрозуміла. До речі – сама вона із звичайної родини, знімає однокімнатну квартиру разом із бойфрендом у престижному районі міста, за яку платить в місяць 50 Євро. Після завершення бакалаврату планує податися на навчання до Брюсселю. Говорить про те буденно, і як про цілком вирішену справу.
У вихідний військовий оркестр грає біля народного театру (до речі – в самій столиці нарахувала більш, як 15 театрів) грає якісний джаз.
В численних вуличних кав’ярнях п’ють пиво, каву, вино чи ракію, неквапливо розмовляють і мружаться від сонця браття-болгари. Ми стали свідками якогось опитування. На питання хто у них президент чи прем’єр-міністр – знизують плечима, переглядаються і весело сміються. І справді – навіщо їм президент, прем’єр, коли і так все добре?
Здається, мене понесло. Маю закінчувати. На сам кінець, можу лише порадити провести свою відпустку вам саме в Болгарії. Ціни на відпочинок менші, аніж в Криму. Сервіс – незрівняно вищі. Харчі – дешевші (обід із салату, супу, величезної таці з м’ясом та гарніром та смачнючий десерт) обійдеться десь в 4 лєва (біля 2 євро), проїзд із одного кінця Софії в інший на таксі – біля 4 євро. Це я не до того, щоб ми спонсорувати Болгарськой бюджет. Просто за невеликі гроші можна і відпочити і навчитися. Чому навчитися? Напевно не жити привидами, не жалкувати за минулим, сміливо дивитися у майбутнє і жити сьогоденням.
Із засвідченням всім нам найщирішої поваги - Лариса Полулях